Спочатку було Родздво. Наші далекі предки слов’яни-язичники, наївно олюднювали весь навколишній світ і вважали себе його частиною. Їхнє щоденне життя було пов’язане із Сонцем. Воно не тільки давало силу і життя рослинам, а й визначало час оранки землі, сівби, збирання врожаю. Тому Сонце і стало для них богом, від якого залежало все суще на землі. А серед днів року, що їх найбільше інтригував, був також найкоротший зимовий день, після якого він починав повільно, але неухильно збільшуватися. І тому наступний, хоч на «мурашиний скік» від нього більший, сприймали як початок чергового відновлення світу, тобто Родздво.
Чому Родздво? Згідно з праукраїнськими космогонічними міфами життя на землі виникло через взаємодію двох стихій: Вогню і Води, жовтого і блакитного. Тому й – «род з дво», тобто народжене з двох. Наші предки цю подію уявляли так: у найдовшу ніч року, тобто в ніч з 24-го на 25-те грудня (за теперішнім календарем), богиня неба Коляда народжує нове Сонце – Божича у дніпровських заплавах. Цій події намагається зашкодити Мара, богиня зла і темряви, хвороб і смерті, донька Чорнобога - бога, що повеліває епідеміями, голодом, жахами ночі. Мара хоче встановити на землі вічну ніч, тому щоби вона не впізнала Коляду, та вимушена перевтілюватися в козу. І це не випадковий вибір, адже коза – це священна тварина для давніх українців. Вона - лагідна, невибаглива до їжі і в голодні неврожайні роки не раз рятувала людей своїм молоком від загибелі. Але через багато століть потому, у 1930-1950-х, українці вже називали рятівницю-козу сталінською коровою, бо на неї накладався порівняно невеликий податок. Так за іронією коза з тотему перетворилася в символ радянської селянської злиденності. А водіння «кози» на зимові свята тоді ж опинилося під забороною.
Наші далекі предки помітили, що Сонце перебуває протягом року у дванадцяти сузір’ях. Тож дванадцять ритуальних страв, які подавали на вечерю перед Родздвом, а це кутя, узвар, варений горох, квасоля, смажена риба, капуста, голубці з пшоном, гречана каша, вареники різні, коржі, символізували жертву дванадцяти богам, що уособлювали зодіакальні сузір’я Сварога - бога небесного вогню, батька Дажбога - бога Сонця. Вогонь для приготування цих страв добували тертям і розпалювали дванадцять полін, які висушували теж протягом дванадцяти днів. Отже, «щасливість» числа 12 має давнє походження. Вважали, що на святу вечерю приходили також душі предків, тому, перш ніж сісти на лаву, спочатку дмухали на неї, щоб ненароком не придавити дорогих невидимих гостей.
Різдво Христове
Християнство, ставши панівною релігією, використало, старий як світ, дуже ефективний метод боротьби з язичництвом: воно надало язичницьким святам свого нового тлумачення. У день Родздва світу, тобто в день зимового сонцевороту, церква почала відзначати свято народження Сина Божого Ісуса Христа – Різдво Христове. Тоді церква користувалася календарем астронома Созігена, запровадженим у Римі у 46 році до нашої ери, тобто до Різдва Христового, Юлієм Цезарем. Він дістав назву Юліанського, або календарем старого стилю. Та з часом стало помітно, що, приміром, день зимового сонцевороту у діючому земному календарі не відповідає такому дню фактичному. Чому ж це сталося?
Календар Юліанський і Григоріанський
Як відомо з астрономії, Сонячний рік, тобто час відносного обертання Сонця навколо Землі, а фактично – реального обертання Землі навколо Сонця, становить 365 діб 5 годин 48 хвилин 46 секунд. Але календар повинен мати ціле число діб, оскільки незручно починати щоразу новий рік у різний час доби. Разом з тим, він повинен бути якнайточнішим до тривалості Сонячного року. Тому в Юліанському календарі тричі підряд роки містять по 365 діб і називаються простими, а наступний за ними рік – 366 діб, який назвали високосним. Тобто середня тривалість року в Юліанському календарі – 364 доби 6 годин, що більше на 674 секунди порівняно з реальним сонячним роком. Це ніби й небагато, але за 128 років набігає доба, якої фактично не було. Тобто календар починає відставати від реальних астрономічних подій, пов’язаних із рухом Землі навколо Сонця, на одну добу. Щоб виправити цю помилку, у 1533 році Папа Римський Григорій 13-й запровадив точніший, так званий Григоріанський календар, або новий стиль. У Григоріанському календарі роки, що закінчуються двома нулями за винятком 1600, 2000, 2400 і т. д., тобто тих років, у яких число сотень ділиться на чотири без остачі, не вважаються високосними. У новому стилі похибка в одну добу нагромаджується протягом 3333 роки. Зауважимо, що в 1054 році християнство розділилося на дві гілки: католицизм, із центром у Римі, і православ’я, із центром у візантійському Константинополі. Тому православні церкви продовжували користуватися старим календарем.
Москва не тільки сльозам не вірить, а й астрономічній науці
Із введенням Григоріанського календаря, святу Різдва Христового в католицизмі було повернено його первісну суть, яка пов’язана із законами астрономії. До 20-го століття різниця між новим і старим стилем досягла вже 13 діб, яких фактично не було. Православне Різдво Христове почало припадати вже аж на 7 січня, а новий рік за цим календарем – аж на 14 січня. Абсурд? Звичайно. Тому Центральна Рада УНР 12 лютого 1918 року і запровадила Григоріанський календар. Після 1 лютого настало 1 березня. Згодом у цьому році і в радянській Росії з торгово-економічних причин та, щоб не виглядіти посміховиськом перед усім світом, почали теж використовувати календар за новим стилем. Проте Московський патріархат попри здоровий глузд такого рішення держави не підтримав. І взагалі ситуація зі старим стилем у православ’ї вигляділа абсурдною, тому в 1923 році за ініціативою Константинопольського Патріарха на нараді Православних Церков теж нарешті прийняли рішення внести зміни до старого стилю, але не з введенням Григоріанського календаря. У супротив йому був запропонований Новоюліанський календар. Нагадаємо, що розбіжність Юліанського календаря з астрономічним роком в один день набігає за 128 років, Григоріанського – за 3333 роки, Новоюліанського – за 40000 років. Та не будемо вдаватися в математичні тонкощі і складнощі більш точного календаря. Зрозуміло, що протягом тривалого часу два останні календарі співпадатимуть. Патріарх Російської Православної церкви Тихін через спротив радянської влади на ту нараду добратися не зміг, але видав указ про перехід на Новоюліанський календар. Проте отримав шалений спротив серед керівництва Московського патріархату. Так там і зберігся старий стиль. Ось тому 11 Помісних Православних Церков світу святкують Різдво Христове в ніч з 24 на 25 грудня, як і католики. В силу історичних причин, у ніч із 6 на 7 січня Різдво Христове святкують Українська, Грузинська, Російська, Ієрусалимська, Сербська Православна Церкви, частина афонських монастирів, католики східного обряду, зокрема, Українська Греко-Католицька Церква, частина російських протестантів.
Для більшості українців, які хоч і сприймають старий стиль скептично, але «старий» новий рік став гарним додатковим приводом, аби зібратися всій родині іще раз за святковим столом. І як би там не було, святкування Різдва Христового в Україні, якщо до цього ретельно придивитися, все ж продовжує зберігати дуже багато язичеської обрядовості і є одним з найцікавіших релігійних свят.
Василь Пазинич, краєзнавець.
