330 років тому Івана Мазепу обрано Гетьманом

                                                25 липня 1687 року, 

330 років тому, Івана Мазепу обрано Гетьманом, водночас, в цей же день були підписані так звані Коломацькі статті. 

Влітку 1687 року, на річці Коломак (нині Коломацький район Харківської області), після невдалого походу Івана Самойловича на Крим козацька старшина обирала нового гетьмана. Вибір пав на Івана Мазепу (1639–1709), який ввійшов у політичне життя України у досить складні часи. Україна фактично розпалася на дві частини, що боролися між собою: одна - на боці Москви, інша - на боці Польщі. Як політик Іван Мазепа формувався на службі в гетьмана Петра Дорошенка. Освіта, яку він здобув у Києво-Могилянській колегії, в навчальних закладах Західної Європи, давала можливість йому виконувати важливі дипломатичні доручення, виступати посередником у переговорах із турецьким султаном, польським та московським царями. Згодом у лівобережного гетьмана Івана Самойловича він зайняв посаду генерального осавула. Мазепа прожив 70 років, 22 із них був гетьманом. Між новообраним гетьманом України й козацькою старшиною, з одного боку, та московськими царями Іваном і Петром та царицею Софією, з другого, були підписані так звані Коломацькі статті. В їх основу було покладено попередні українсько-московські договори, зокрема Глухівські статті 1669 року. Коломацькі статті ще більш обмежував політичні права гетьмана та українського уряду - гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина - скидати гетьмана, обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями, а гетьманському уряду заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами. Разом з тим, пропонувалося насильне міжетнічне (між росіянами і українцями) укладання шлюбів. Таким чином, Коломацькі статті стали наступним кроком на шляху обмеження державних прав Гетьманщини. В подальшому Мазепа намагався відновити авторитет гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Перебуваючи під патронатом московського царя Петра I, проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького з кордонами часів Хмельниччини. Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Шведською імперією, проте 1708 року розірвав з російським царем і став на сторону шведів. Після поразки під Полтавою, вимушений був поселитись у Молдовському князівстві.

https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2272357-25-lipna-pamatni-dati.html

80 років з дня початку "Великого терору" в Україні

5 СЕРПНЯ 1937 РОКУ. ПОЧАТОК ВЕЛИКОГО ТЕРОРУ

Нагадуємо суспільству, що 5 серпня 1937 року за наказом НКВД СССР № 00447 вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від елементів, які не годилися для будівництва комунізму. Її теоретично обґрунтував новий нарком НКВД Микола Єжов і відредагував сам Сталін.

ЦК ВКП(б) запропонував подати в ЦК склади позасудових органів – «трійок», а також кількість осіб, що підлягають розстрілу та висланню.

У кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення, співвідношення 3 до 1). «Знизу» полетіли звіти про перевиконання лімітів, розгорнулося соціалістичне змагання(!) за їх перевиконання, прохання й вимоги збільшити ліміти, особливо за І категорією, висувалися «зустрічні плани»(!). Нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський тричі звертався до Москви за таким збільшенням. Призначений після його розстрілу в січні 1938 року в.о. наркома Олександр Успенський – двічі. І Москва їх задовольняла.

Дія «трійок» поширювалася на всі категорії населення. Під репресії потрапили «куркулі», «кримінальники», «контрреволюціонери» різних відтінків, «повстанці», «церковники», «шпигуни», «троцькісти», «диверсанти», «шкідники», «буржуазні націоналісти» – тобто й українська інтеліґенція, яка, за визначенням Сталіна, «не заслуговувала довіри». Безперечно, репресії зачепили всі народи, що мали нещастя залишитися в російській імперії під новою назвою «СССР». Та все ж чи не найбільше постраждав український народ, бо він, з його глибокою релігійністю, волелюбність, потягом до самостійного господарювання, увесь не годився для будівництва комунізму, і його слід було замінити привезеним з Росії та щойно виведеним «совєтскім народом».

                                              
Фото: Музей "Територія Терору". Агітаційний плакат «Искореним шпионов и диверсантов», 1937 р. Автор: С. Ігумнов

«Трійки» поєднували в собі слідство, обвинувачення, суд і виконавця вироків. На все слідство відводилося 10 діб. Участь захисника, прокурора, а часом – і самого звинуваченого, оскарження вироку та клопотання про помилування не передбачалися, а вирок виконувався негайно після його винесення. Цілком у дусі настанови творця радянської держави Леніна, який учив: «Будьте зразково нещадними... Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини» (В.И. Ленин, ПСС, Москва, Политиздат, 1981 г., т. 50, с. 165). І відповідно до настанови «любимца партии и народа» Кірова, який учив: «Карати по-справжньому, щоб на тому світі був помітний приріст населення, завдяки діяльності нашого ГПУ» (Промова з нагоди 15-річчя ГПУ, цит. за кн.: Сергій Шевченко. Архіпелаг особливого призначення. – К.: Фенікс, 2006. – С. 21).

На виконання згаданої Постанови, «чистка» відбулася і в концтаборах та тюрмах. Так, начальник Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН) Іван Апетер одержав наказ скласти список на розстріл 1825 в'язнів. Одна група, 507 в'язнів, була розстріляна під Ленінґрадом 8 грудня 1937 року, 200 (насправді 198) – на Соловках 14 лютого 1938 року. Доля так званого «Соловецького етапу» (1111 осіб) стала відомою лише в 1997 році: капітан Матвєєв з помічниками розстріляв його 27 жовтня, а також 1, 2, 3 і 4 листопада в урочищі Сандармох на півдні Карелії. Серед 290 українців: творець театру «Березіль» Лесь Курбас, поет-неокласик Микола Зеров, драматург Микола Куліш, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан, історики академік Матвій Яворський, професор Володимир Чехівський, професор Сергій Грушевський, географ академік Степан Рудницький, письменники Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий, науковці Микола Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, Микола Трохименко, творець Гідрометеослужби СРСР голландець родом професор Олексій Вангенгейм, міністр фінансів УСРР Михайло Полоз.

Сандармох знайшли за документами та виявили на місцевості 1 липня 1997 року Карельський та Санкт-Петербурзький «Меморіали» (Юрій Дмитрієв, Веніамін Іофе, Ірина Рєзнікова). Тут приблизно 150 ям, де покоїться близько 9 тисяч розстріляних. Це в 30-х роках було «обычное место расстрелов» на півдні Карелії… А скільки таких місць ми не знаємо.

2004 року стараннями українців усього світу, насамперед Товариства української культури Карелії «Калина» (голова Лариса Скрипникова), там зведено величний пам`ятник – гранітний Козацький хрест «Убієнним синам України» (автори Микола Малишко та Назар Білик).

Фото: Козацький хрест «Убієнним синам України» в урочищі Сандармох.

…1937 рік – це гігантський масштаб репресій, що охопили всі реґіони й усі без винятку верстви суспільства, від найвищого керівництва країни до далеких від політики селян і робітників. Це колосальні фальсифікації звинувачень. Це безпрецедентна плановість терористичних «спецоперацій»: «чистки» не міг уникнути ніхто. За 15 місяців кампанії за політичними звинуваченнями в СССР було заарештовано більше 1,7 млн. осіб. А разом із жертвами депортацій і засудженими так званими «соціально шкідливими елементами» кількість репресованих перевищує два мільйони (Тези Міжнародного товариства „Меморіал”, 2007). Усього під час Великого Терору до розстрілу з політичних мотивів були приречені 681.692 особи. (БорисСоколов. Наркомы страха. Ягода. Ежов. Берия. Абакумов. – М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2001. – С. 130). Тепер називають і більші цифри.

«Чистка» тривала понад 15 місяців і була офіційно припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії тривали й далі.

Її результат – девальвація цінності людського життя і свободи, зруйнування громадянського суспільства – громадських і політичних організацій, громад, церков, навіть сім`ї. Кожна людина залишалася сам-на-сам із молохом терористичної держави.

Кількість жертв репресій, депортацій і голоду в Україні за часи радянської влади не піддається підрахунку. Це приблизно третина українського народу. Американський дослідник української трагедії Джеймс Мейс писав, що нинішня Україна – це соціологічно випалена земля. Нинішній період історії України він визначав як «постгеноцидний». На його думку, процес інтелектуального і морального занепаду українського суспільства та подальшого зросійщення не змогло зупинити навіть проголошення незалежності. Аж тепер Україна прокинулась – коли спадкоємниця СССР, Росія, чинить відверту аґресію проти української держави, прагнучи стерти її з лиця землі, а нас, українців, втягнути в примарний «русский мир».

Фото: Музей "Територія Терору". Агітаційний плакат «конттрреволюционер-вредитель», 1930 р.

Усі наші сучасні біди – це наслідок сатанинської селекції, під час якої була фізично знищена найкраща частина українського народу.

Починаючи з 2007 року, річниця початку Великого Терору (5 серпня) і день пам`яті Соловецького етапу (27 жовтня) відзначалися в Україні на державному рівні, відповідно до Указу Президента України В. Ющенка від 21.05.2007 р. № 431/2007 «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937–1938 років». Цей Указ, зокрема, поклав на Український Інститут національної пам`яті обов`язок щороку споряджати на початку серпня експедицію в урочище Сандармох та на Соловецькі острови. Після Революції Гідности, у 2012 і 2013 роках, експедиція під керівництвом Григорія Куценка споряджалася коштом спонсорів. А вже у 2014 та 2015 роках експедиція не відбулась через неоголошену війну Росії проти України. Сподіваємося, що  настане час, коли ми зможемо вільно їздити у Сандармох і на Соловки – в незалежну від Москви Карелію.

Текст: Василь Овсієнко, учасник паломництва у Сандармох і на Соловки 1999 – 2005 рр.

За матеріалами УІНП. http://www.memory.gov.ua/news/5-serpnya-1937-roku-pochatok-velikogo-teroru

Історичний календар на 2017 рік

ПАМ'ЯТНІ ДАТИ ТА ЮВІЛЕЇ 2017 РОКУ

І. Відомі події в Україні:

650 років з часу надання місту Галичу Магдебурзького права (1367);

330 років з дня обрання гетьманом України Івана Мазепи (25.07.1687);

200 років з часу заснування Рішельєвського ліцею в Одесі (травень 1817);

200 років з часу заснування державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» (травень 1817);

180 років з часу виходу першого західноукраїнського альманаху «Русалка Дністровая», підготовленого діячами літературного гуртка «Руська трійця» (1837);

150 років з часу заснування Національного академічного театру опери та балету імені Тараса Шевченка в Києві (1867);

100 років з часу заснування Херсонського державного університету (1917);

100 років з часу створення Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки Національної академії аграрних наук України (1917);

100 років з часу початку Української революції та створення Української Центральної Ради (17.03.1917);

100 років з часу початку роботи Всеукраїнського Національного конгресу, першого представницького форуму українського руху (19-21.04.1917);

100 років з часу формування Першого українського полку імені Богдана Хмельницького та початку творення українських збройних сил (1.05.1917);

100 років з часу ухвалення І Універсалу Української Центральної Ради (23.06.1917);

100 років з часу створення Генерального Секретаріату Української Центральної Ради – першого українського уряду (28.06.1917);

100 років з часу проведення Всеукраїнського зʼїзду вільного козацтва в Чигирині (16-20.10.1917);

100 років з часу проголошення Української Народної Республіки ІІІ Універсалом Української Центральної Ради (20.11.1917);

100 років з часу заснування Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (грудень 1917);

100 років з часу проведення першого  Курултаю кримськотатарського  народу (9.12.1917);

100 років з часу створення Генерального Суду Української Народної Республіки (правонаступник – Верховний Суд України) (15.12.1917);

100 років з початку збройного опору Української Народної Республіки проти російської агресії (17.12.1917);

100 років з часу створення Головної скарбниці Української Народної Республіки (тепер – Державна казначейська служба України) та Українського державного банку (тепер – Національний банк України (22.12.1917);

80 років з часу заснування Донецького національного університету імені В.Стуса (1937);

75 років з початку формування Української повстанської армії (1942);

70 років з часу заснування Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (жовтень 1947);

50 років з часу заснування Світового Конґресу Українців (1967);

50 років з часу створення Національної бібліотеки України для дітей (1967);

50 років з дня створення Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу (13.01.1967);

25 років з часу передання останнім Президентом Української Народної Республіки в екзилі Миколою Плав'юком клейнодів Української Народної Республіки і грамоти про правонаступництво першому Президенту України Леоніду Кравчуку (22.08.1992).

ІІ.  Ювілеї видатних особистостей:

250 років з дня народження Артемія Веделя (1767, за іншими даними 1770), композитора, хорового диригента, співака, скрипаля;

200 років з дня народження Михайла Петренка (1817-1862), поета-романтика;

1 січня - 160 років з дня народження Степана Ерастова (1857-1933), громадсько-політичного діяча, мецената українського культурного руху на Кубані;

2 січня - 130 років з дня народження Микола Чайківського (1887-1970), математика, педагога;

3 січня - 100 років з дня народження Юрія Митропольського (1917-2008), математика;

3 січня – 75 років з дня народження Анатолія Погрібного (1942-2007), літературознавця, письменника, політичного і громадського діяча;

4 січня - 180 років з дня народження Павла Житецького (1837-1911), філолога, педагога і громадського діяча;

5 січня - 180 років з дня народження Стефана Кульженка (1837-1906), друкаря і видавця, підприємця;

7 січня – 90 років з дня народження Ростислава Братуня (1927-1995), письменника, громадського і політичного діяча;

12 січня - 110 років з дня народження Сергія Корольова (1907-1966), вченого, конструктора космічних кораблів;

13 січня - 190 років з дня народження Миколи Бекетова (1827-1911), відомого фізика, хіміка, засновника фізико-хімічного відділу при Харківському університеті;

13 січня - 140 років з дня народження Левка Мацієвича (1877-1910), інженера, авіатора, громадського і політичного діяча;

14 січня - 80 років з дня народження Євгена Гуцала (1937-1995), письменника, журналіста;

22 січня - 110 років з дня народження Миколи Лівицького (1907-1989), громадського і політичного діяча, Президента УНР в екзилі;

27 січня - 90 років з дня народження Олекси (Олексія) Тихого (1927-1984), правозахисника, політв’язня радянського режиму, поета, мовознавця, педагога, члена Української гельсінської групи;

1 лютого - 120 років з дня народження Євгена Маланюка (1897-1968), поета, мистецтвознавця, літературознавця;

12 лютого - 90 років з дня народження Олексія Ситенка (1927-2002), фізика;

17 лютого – 125 років з дня народження Йосипа Сліпого (1892-1984), предстоятеля Української греко-католицької церкви, архієпископа;

19 лютого - 170 років з дня народження Олександра Русова (1847-1915), земського статиста, етнографа, педагога, громадського і політичного діяча;

20 лютого - 130 років з дня народження Олександра Удовиченка (1887-1975), генерал-полковника Армії УНР;

25 лютого - 130 років з дня народження Леся Курбаса (1887-1937), режисера, актора, драматурга, публіциста, перекладача;

28 лютого - 160 років з дня народження Овксентія Корчак-Чепурківського (1857-1947), гігієніста та епідеміолога;

5 березня - 190 років з дня народження Леоніда Глібова (1827-1893), письменника, байкаря, видавця, громадського діяча;

10 березня - 150 років з дня народження Василя Омелянського (1867-1928), мікробіолога;

17 березня - 170 років з дня народження Федора Вовка (1847-1918), антрополога, етнографа, археолога;

19 березня - 140 років з дня народження Василя Доманицького (1877-1910), філолога, історика, фольклориста та бібліографа;

31 березня - 160 років з дня народження Бориса Срезневського (1857-1934), метеоролога і кліматолога, організатора метеорологічної служби в Україні;

5 квітня - 120 років з дня народження Романа Бжеського (1897-1982), громадського діяча, літературознавця, історика, журналіста, публіциста;

13 квітня - 130 років з дня народження Івана Кавалерідзе (1887-1978), скульптора, кінорежисера, драматурга;

6 травня - 110 років з дня народження Теофіла Коструби (1907-1943), історика, літературознавця, енциклопедиста;

15 травня - 160 років з дня народження Андрія Чайковського (1857-1935), письменника, правника, громадського і політичного діяча;

16 травня - 200 років з дня народження Миколи Костомарова (1817-1885), історика, письменника, громадського і політичного діяча;

21 травня - 160 років з дня народження Миколи Пильчикова (1857-1908), фізика, винахідника;

30 травня - 130 років з дня народження Олександра Архипенка (1887-1964), скульптора та художника;

5 червня - 160 років з дня народження Володимира Підвисоцького (1857-1913), мікробіолога, патолога і ендокринолога;

7 червня - 130 років з дня народження Федора Лисенка (1887-1937), геолога;

8 червня - 170 років з дня народження Олександра Барвінського (1847-1926), громадського діяча, педагога, історика;

21 червня - 120 років з дня народження Юрія Кондратюка (справжнє ім’я та прізвище – Олександр Шаргей) (1897-1942), вченого-винахідника, розробника ракетної техніки й теорії космічних польотів;

30 червня - 110 років з дня народження Романа Шухевича (1907-1950), політичного та військового діяча, головнокомандувача УПА;

15 липня – 100 років з дня народження Миколи Дремлюги (1917-1998), композитора, громадського діяча, народного артиста України;

21 липня - 110 років з дня народження Олега Ольжича (1907-1944), письменника, науковця, політичного діяча;

29 липня - 200 років з дня народження Івана Айвазовського (1817-1900), живописця-мариніста;

29 липня - 130 років з дня народження Михайла Садовського (1887-1967), генерал-поручника Армії УНР;

12 серпня - 140 років з дня народження Олександра Грушевського (1877-1943), історика, літературознавця, етнографа;

23 серпня - 150 років з дня народження Осипа Маковея (1867-1925), письменника, критика, публіциста, громадського діяча;

23 серпня - 170 років з дня народження Іллі Шрага (1847-1919), державного, громадського і політичного діяча, адвоката;

8 вересня - 120 років з дня народження Івана Борковського (1897-1976), археолога;

25 вересня – 85 років з дня народження Анатолія Солов’яненка (1932-1999), співака, громадського діяча, Героя України, народного артиста України;

24 жовтня - 150 років з дня народження Миколи Біляшівського (1867-1926), етнографа, археолога, музейника, громадського діяча;

4 листопада - 130 років з дня народження Олександра Неприцького-Грановського (1887-1976), зоолога, ентомолога;

7 листопада - 160 років з дня народження Дмитра Багалія (1857-1932), історика і громадського діяча;

8 листопада - 130 років з дня народження Дмитра Вітовського (1887-1919), державного і військового діяча, першого головнокомандувача Української Галицької Армії;

14 листопада - 140 років з дня народження Дмитра Антоновича (1877-1945), історика, мистецтвознавця, громадського діяча;

20 листопада - 300 років з дня народження Григорія (Георгія) Кониського (1717-1795), філософа, письменника, церковного діяча;

3 грудня - 140 років з дня народження Степана Рудницького (1877-1937), вченого, основоположника української географічної науки;

13 грудня - 140 років з дня народження Миколи Леонтовича (1877-1921), композитора, збирача музичного фольклору;

17 грудня - 140 років з дня народження Данила Щербаківського (1877-1927), етнографа, археолога, музейного діяча;

24 грудня - 80 років з для народження Вячеслава Чорновола (1937-1999), державного, громадського, політичного діяча, журналіста, народного депутата України першого - третього скликань, одного з лідерів українського правозахисного руху, багаторічного лідера Народного Руху України, Героя України.

ІІІ.  Дні пам‘яті:

80 років з дня початку «Великого терору» в Україні (05.08.1937);

75 років з часу початку примусового вивезення населення України в Німеччину (остарбайтерів) (січень 1942, день пам’яті – 18.01.2017);

70 років з часу проведення польською владою акції «Вісла» – примусових депортацій українців з українських етнічних земель Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя (28.04.-12.08.1947, день пам’яті – 28.04.2017);

70 років з дня проведення радянськими карально-репресивними органами операції «Захід» – масової депортації населення Західної України до Сибіру (21.10.1947).

За матеріалами УІНП: www.memory.gov.ua

4 липня - День незалежності США

      День незалежності США — державне свято Сполучених Штатів Америки, яке відзначається щороку 4 липня (часто так і називається: «Четверте липня») і є федеральним вихідним днем. Свято встановлено на честь Декларації незалежності США від Об'єднаного Королівства Великої Британії, яка була підписана 4 липня 1776 року. День незалежності в США асоціюється із салютами, феєрверками, парадами, карнавалами, ярмарками, концертами, бейсболом, сімейними зустрічами, пікніками, барбекю, політичними виступами і церемоніями разом із різноманітними громадськими і приватними подіями на вшанування історії, урядування та американських традицій.

Набуття незалежності

Під час Американської революції офіційне від'єднання 13-ти британських колоній від Великої Британії сталося 2 липня 1776 р., коли Другий Континентальний конгрес на закритому засіданні проголосував за Резолюцію Лі представника Вірджинії Річарда Генрі Лі, якою проголошувалося, що Америка стала незалежною. Після голосування за цю Резолюцію Конгрес вирішив видати додатковий документ, який би пояснював цей вчинок — Декларацію незалежності США. Її проект написав т. зв. Комітет п'ятьох начолі з Томасом Джефферсоном. Після обговорення проекту на дебатах, поправок і доповнень Декларація була підписана 4-го липня 1776 р.. Днем раніше Джон Адамс (в майбутньому 2-й Президент США) написав своїй дружині Абігаль:

«

Другий день липня 1776 року буде найпам’ятнішим епохальним днем в історії Америки. Я глибоко переконаний, що він святкуватиметься прийдешніми поколіннями, як велика річниця-фестиваль. Це має відзначатися, як день визволення і акт відданості всемогутньому Господу та супроводжуватися шоу, іграми, спортивними змаганнями, залпами, салютами, дзвонами й ілюмінацією з одного боку континенту до іншого, відсьогодні й на всі віки.

»

Прогноз Адамса справдився, але з поправкою на 2 дні. Отже, американці відзначають незалежність 4-го липня, в день, що зазначений на всім відомому оригіналі Декларації незалежності США, а не 2-го липня — день голосування за Резолюцію Лі.^[2] Історики довго сперечалися, чи дійсно Декларацію було підписано саме 4-го липня, як зазначено в письмових свідченнях Томаса Джефферсона, Джона Адамсаі Бенджаміна Франкліна. Більшість істориків дійшли висновку, що Декларацію насправді було підписано майже на місяць пізніше затвердження, а саме 2-го серпня 1776 р.

Прикметний збіг, що двоє підписантів Декларації Джон Адамс і Томас Джефферсон, які згодом стали Президентами США, померли в один і той самий день — 4-го липня 1826 р. на 50-ту річницю Декларації. Також 4-го липня у 1831 р. помер 5-й Президент США Джеймс Монро. А 4-го липня у 1872 р. народився 30-й Президент США Калвін Кулідж — єдиний із глав держави, народжений у День незалежності.

Матеріал з Вікіпедії

Підручник Історія України за 8 клас Гісем, Мартинюк (поглиблений рівень, нова програма 2016) читати онлайн

Підручник онлайн: Гісем О. В. Історія України. 8 клас (Поглиблене вивчення)

Глобальні ядерні резерви (інфографіка)

100 років тому Центральна Рада створила перший уряд України (інфографіка)

28 червня виповнилося сто років, як у 1917-му Центральна Рада створила свій виконавчий орган – Генеральний Секретаріат – перший уряд України. На нього покладалося втілення у життя головного постулату Першого універсалу, ухваленого кількома днями раніше: «Однині самі будемо творити наше життя».

До першого складу Генерального Секретаріату увійшли 8 генеральних секретарів та генеральний писар. Головою, а водночас генеральним секретарем внутрішніх справ був обраний відомий політичний діяч і письменник Володимир Винниченко.

Генеральним секретарем фінансів став кооператор Христофор Барановський, міжнаціональних справ – публіцист Сергій Єфремов, харчових – економіст Микола Стасюк, земельних – кооператор Борис Мартос, військових – голова Українського генерального військового комітету Симон Петлюра, юстиції – правник Валентин Садовський, освіти – педагог Іван Стешенко, генеральним писарем – публіцист Павло Христюк.

Найстаршому з членів Генерального Секретаріату Івану Стешенку на момент вступу на посаду виповнилося 44, а наймолодшому Павлу Христюку – лише 27, отже, середній вік перших українських урядовців ледь перевищував 36 років.

(Інформація та Інфографіка Українського інституту національної пам’яті)

Інфографіка за посиланням: 100 років тому Центральна Рада створила перший уряд України