Національно-визвольна війна українського народу середини XVII століття привела до радикальних змін на Сході Європи. За висловленням В’ячеслава Липинського, Чигирин став центром, де “справи Сходу вирішувались, де стикалися дві цивілізації і де творча організуюча цивілізація європейська брала все більшу перевагу над примітивним хаосом і стихійністю азіатського”.
За словами анонімного автора, Б.Хмельницький – “була людина з тисячею “штук”, і його слід було остерігатися тим більше, чим більше він виявляв покори”. “Воєнна справа така, – казав сам гетьман в розмові з польськими послами, – куди буде думка іти в війну, щоб тої думки ніхто не відав і недруг би не остерігався”.
Перемоги козацької зброї послабили військову могутність Речі Посполитої, а утворення самостійної козацької держави поклало початок остаточному її занепаду. Неспроможність поляків силою зброї приборкати революційний вибух в Україні змушувала Варшавських вождів шукати інших методів боротьби з молодою козацькою державою. Як і тепер, в арсеналі середньовічних політиків дієвою зброєю були організація інтриг, змов та заколотів.
Ще на початку визвольної війни здійснювалися спроби скомпроментувати гетьмана в очах народу, посіяти розбрат у війську, розколоти лави повстанців. Близько середини травня 1649 року була викрита змова, що її готував серед старшини польський посол Смяровський. Використовуючи підкуп, він намагався привласнити Черкаську й Чигиринську землю, маючи на це якийсь привілей.
Десь у грудні 1649 р. відбувся похід випищиків на Чигирин. Вони скаржилися на зловживання шляхти і заявляли, що “себе оберут иного гетмана”. У лютому 1650 р. підняли повстання запорожці, обравши гетьманом Худолія. 2 серпня 1650 р. “Французька газета” писала: “Хмельницький покарав на горло одного полковника, що готував замах на його життя”. 13 серпня у тій же газеті читаємо: “Хмельницький покарав на смерть трьох головних старшин, що готували замах на його життя”.
У 1650 році козацькі посли до сейму Гурський, Маркевич і Петро Дорошенко, що привезли на затвердження умови Зборівського договору, отримали шляхетське достоїнство і, вочевидь, чималі подарунки. Вже у 1651 році Гурський, який командував козацькою піхотою, за домовленістю з поляками під час атаки гусар Яреми Вишневецького наказав розімкнути бойові лави. Як наслідок, поляки вдарили на спішених татар. Хан помітив рух козацьких військ і віддав наказ до відступу. У результаті зради Гурського козаки зазнали однієї з найбільших поразок.
Упродовж 1651-1653 років було вчинено близько семи змов і заколотів проти особи Богдана Хмельницького. Очевидно, що деякі з них були організовані поляками.
З 1651 року Варшава виношує ідею отруєння гетьмана. Інструментом для реалізації цього задуму мала стати дружина гетьмана Олена (Мотрона) Чаплинська. 14 червня шляхтич Кшицький повідомляв: “Кажуть, Хмельницький наказав жінку повісити на гак за те, що виявлено перехоплені листи Чаплинського до неї, щоб вона всі скарби закопала в землю, а самого Хмельницького отруїла”. Це ж саме засвідчив і полонений козак Мартин: “Про його жінку кажуть, що (Хмельницький) наказав її повісити. Табором ширяться чутки, що причиною цього стали листи до неї від Чаплинського про те, щоб скарби сховала, а самого Хмеля отруїла”.
Після укладення союзу з Москвою проти Хмельницького виступає й Османська Порта, якій гетьман заприсяг на три роки раніше. “Цісар християнський та цар турецький (…) так проти нього озлобилися, що не лише йому, а і всій Україні почали погрожувати” (Г. Грябянка). Таким чином, турки й поляки, побоюючись зміцнення української держави, поставили перед собою мету – підступно вбити Хмельницького.
Навесні 1656 року в Чигирин прибуває “некий шляхтич Хрещонович, подосланный от поляков, буто сватать дочери” гетьмана. Він подарував Хмельницькому кілька сулійок горілки і, “припрошуючи його почастуватися, налив у чару повільно діючу отруту”. Зілля дало знати про себе тоді, коли Богдан довідався про хід польсько-московських пермовин у Вільно у жовтні 1656 року. Новина про відступ А. Ждановича з Польщі ще більше підірвала здоров’я гетьмана і його “розбив апоплексичний удар” (С. Величко).
Відчуваючи близький кінець, 5 квітня 1657 р. Б. Хмельницький скликав до Чигирина старшину. Тільки полковників приїхало на поклик гетьмана двадцять шість. У місті грали музики, салютували гармати. В такій обстановці Богдан склав свої повноваження, передавши гетьманську булаву сину Юрію. Династичні наміри старого Хмеля зустріли опозицію серед старшини. Владний гетьман жорстоко розправився з нею: наказав стратити полковника Лесницького та ще чотирьох старшин, а Івана Виговського звелів прикувати до землі на цілий день.
У червні 1657 року до Чигирина прибули московські посли і “застали гетмана до того ослабевшим, что он едва мог вставать с постели”. “Барзо хворим Хмельницкий был, где юже с той постели не встал, а в скором часи помер” (Самовидець).
27 липня 1657 р. сумно задзвонили дзвони в Чигирині: помер гетьман Війська Запорозького, засновник української держави Зиновій-Богдан Хмельницький. Забальзамоване тіло гетьмана спочатку поклали в церкві Успенія Богородиці в Чигирині. 23 серпня траурна валка виїхала з Чигирина повз Сторожову та Погибельні могили, через міст, через заболочені Притясминські заплави до Суботова…
Смерть Богдана Хмельницького, імовірно від рук найманого вбивці, поклала початок міжусобиць, які сьогодні називають “гібридними війнами”, і які, врешті-решт, привели до великої Руїни.